четвер, 18 лютого 2010 р.

Керівники компаній: Олексій Скрипник молодший, генеральний директор та співвласник компанії ЕЛЕКС

Персона

Олексій Скрипник молодший, генеральний директор та співвласник  ІТ-компанії  ТзОВ «ЕЛЕКС», яка надає професійні послуги у сфері інформаційних технологій та розробляє різноманітні програмні продукти.
Закінчив факультет енергетики Львівського політехнічного інституту. Навчався в США за програмою SABIT "Management of Software Companies". Пройшов шлях від інженера-електрика до заступника директора в центральній диспетчерській службі «Львівобленерго» м. Львова. З 1991 року - технічний директор ТзОВ «ЕЛЕКС», з 2000 року - генеральний директор та співвласник цієї компанії. З 2006 року - викладає у Національному університеті «Львівська Політехніка». Щороку через свою успішну діяльність та ідеологію - поважати клієнта - компанія отримує нові замовлення, критично важливі проекти та нових партнерів (іноземних і українських). На сьогодні  штат компанії становить понад 450 осіб. У 2008 році компанію «ЕЛЕКС» нагороджено званням «Партнером Року Microsoft» в Україні та визнано найкращою компанією у номінації «За внесок у розвиток ринку програмного забезпечення на платформі Microsoft».

Розкажіть щось про свій бізнес. 
З чого все починалось? Що робите зараз?
В мене батько один з найстарших програмістів-практиків в Україні, адже почав писати програми ще в 1972 році. Довгий час займався програмуванням для військових цілей, як от енергосистеми для атомних підводних човнів. І ось десь з дев’ятого класу навчив мене програмувати. Окрім програмування, я ще дуже любив фізику, але програмування перемогло.
Закінчив енергетичний факультет Львівської політехніки, і десь у 1989 році в нас виникла ідея спробувати запровадити учбові програми, які писались для військових цілей, для розрахунку режимів енергосистем. І ось тоді, через посередників, заключили перший договір на створення автоматизованого комплексу аварійних режимів для розрахунку режимів енергосистем. Ми навіть і передбачити не могли, який довгий шлях доведеться пройти, щоб зробити справді якісну наукову програму. В 1991 році ми створили компанію «Елекс», яка була зорієнтована на створення ось таких наукових програмних засобів переважно для енергетики. І близько шести років ми працювали саме в цьому напрямку. Я, зокрема, працював в центральній диспетчерській службі, а ввечері займався створенням ось таких програмних комплексів.
Пізніше, коли наша енергетика спочила в Бозі, ми зрозуміли, що ми заробити так нічого і не зможемо. Хоча на той час наша програма була встановлена більш ніж на двадцяти енергосистемах колишнього Союзу, ми почали займатися автоматизацією різного класу підприємств. Одним з перших клієнтів, яким я дуже гордий, і сподіваюсь, він так теж вважає, є – Козявкін Володимир Ілліч. Ми зробили систему автоматизації його клініки в Трускавці, яка працює з 1997 року до сьогодні без жодної проблеми. І зараз говоримо про створення нової версії для нього. В 1998 році, на конкурсі «Soft-регата», наша компанія перемогла, отримавши два перші та одне друге місце, хоча на той час ми мали нульовий фінансовий результат і мріяли про зарплату в п'ятнадцять доларів.
Проаналізувавши мрії, ми зрозуміли, що на Україні нам не дуже вдається їх реалізувати, і вирішили спробувати попрацювати на закордон. З того часу ми працюємо з закордонними замовниками і лише приблизно п’ять відсотків нашої продукції (веб-сайти чи невеликі автоматизовані системи) – створюємо для України. Основна причина цього не те, що тут менші гроші. Дуже часто в Україні можна заробити більші гроші, а це, якщо сказати обережно, непорядність українського бізнесу як характерна риса країни. Є в нас, наприклад, замовник в Україні, який, отримавши нашу систему, тільки за пів року заплатив п’ятдесят відсотків її ціни. Це дуже характерні реалії українського ринку, такого на заході немає. В Європі та США ми працюємо з досить відомими компаніями: корпорація «Семантик», фінансова група «Мелон». Ми типова світова софтворна компанія.
Ми хочемо розвиватися, ми бачимо, що наш бізнес важливий, проте, на жаль, ми також бачимо, що для нашої держави це той бізнес, який ще не розуміють, що насправді – це золоте дно. Для прикладу скажу, що Путін після відвідин Бангалору, своєрідної індійської «силіконової долини», побачивши що індуси за п’ять років робитимуть там тридцять мільярдів доларів, а це більше ніж Росія заробляє на нафті, відразу, приїхавши в Москву, видав указ про створення п’яти технопарків в Росії, виділивши на кожен з них по мільярду доларів. А також він видав указ про певні преференції компаніям, які займаються подібним видом діяльності. В той час, як українським підприємствам приходиться відбиватися від божевільної, як на мене, ідеї Податкової про сплату ПДВ на експорт. Це взагалі є порушення законів фізики, це відсутність економічної освіти. ПДВ неможливо накладати на експорт, ПДВ - це внутрішній податок. Але рівень освіти деяких наших податківців дозволяє їм робити подібні заяви щодо накладання ПДВ на експортований товар.
(інтерв'ю 2006 року http://kpl.org.ua/news/2006/11/08/248/)


- Чому, на Вашу думку, саме сферу бізнес-послуг обрано ключовим кластером розвитку економіки Львова?

- Якщо подивитися на Львів не тільки як на старовинне місто, яке має пам'ятки архітектури, культури, то треба запитати себе, а що ми представляємо світу з погляду цивілізаційного розвитку?

Є два чинники, які можуть сприяти розвитку цього кластеру, визначені Monitor Group у Стратегії розвитку. Перший - це студенти, концентрація яких, якщо зіставити з середньою кількістю населення міста, є одною з найвищих у всій Європі. І другий - конкурентна оплата праці. Зараз на глобальному ринку наша праця оцінюється суттєво нижче, ніж аналогічна в Східній Європі - Польщі, Чехії та Словаччині. Є ще один чинник, який тут не зазначений, але який варто назвати. Це величезний науковий потенціал. Так сталося, що всі наші радіотехнічні заводи розвалені, але до сьогодні у нас збереглися найкраща математична, фізична, інформаційна та радіотехнічна школи, які мають якось застосувати весь існуючий інтелект.

Цей інтелект зосереджується у великих або середніх компаніях, які скеровують свої зусилля поки що, на жаль, лише за кордон. У нас є приклади, коли компанії розробляють лазерні детектори для вимірювання тиску температур, і це користується попитом за кордоном. Продукт, який розробила компанія «СофтСерв», Біл Гейтс представляє на світовій виставці з ІТ. Багато хто бачив фільми «Квант Милосердя» або «Спайдермен», але чи знають у нас, що там є шматочок праці нашої компанії над створенням живих ефектів і живих трюків?

- Наскільки розвинений у Львові сектор бізнес-послуг?

- У нас лише на сайті http://www.developers.org.ua/ зареєстровано 38 львівських компаній. Є ще, напевне, з півсотні, якщо не сотня, компаній, які працюють на цьому ринку. А є ще «залізячні» компанії, які роблять дуже цікаве обладнання і проекти для потужних закордонних компаній, крім того - ще й компанії логістичні, сервісні центри, call-центри, яких ще більше. Ми можемо говорити про пул близько 200 компаній. Якщо їх ефективно об'єднати, так, щоб вони справді бачили спільні цілі, тоді щось вийде.

- Чи вплинула криза на динаміку бізнесу у цьому секторі?

- Наш ринок бізнес-послуг не впав, він втримався, або майже втримався, у нас зниження бізнесу відбулося на рівні близько 5%. Деякі компанії взагалі не зауважили, що відбувається всесвітня криза. У себе в компанії ми не вживаємо слова «криза», просто «зміна» або challenge. Ситуація змінилася, але ми намагаємося все-таки розвиватися далі, і це робить нас важливим елементом розвитку бізнесу і бізнес-середовища і у Львові, і в Україні.

Проте для цього нам дуже потрібна підтримка влади і налагодження нормальної взаємодії з владою, щоб ми могли, об'єднавшись, надати новий імпульс розвитку нашого надзвичайно інтелектуального міста.

Monitor Group акцентував на тому, що важливо почати орієнтуватися і на внутрішнього споживача. Формується парадоксальна ситуація, коли всі пропонують бізнес-послуги, але працюють назовні. Нам потрібно не боятися повернутися до Львова. Повернутися в Україну. І спробувати почати працювати на Україну. Це складно, знаю зі свого досвіду.

- Львівські компанії готові до глобальної конкуренції?

- Є страх перед приходом глобальних гравців на місцевий ринок. Це власне ті речі, які заважають Україні. Ми хочемо зробити все для того, щоб глобальні гравці не прийшли, потім вони приходять і нас не зауважують. Можливо, потрібно робити це по-іншому, так, щоб можна було нормально конкурувати?

Спрацьовує, напевне, специфіка нашої галицької психології, коли кожен копирсається в своєму маленькому болоті і не бачить, що робиться навколо. Велике завдання - подивитись на можливість синергії між нами.

Найбільша проблема, я б сказав, у нашому мисленні. Якщо ми зможемо відкинути ті розбіжності, проблеми конкуренції на ринку праці, і знайти спільні точки для співпраці щодо маркетингу, маркетингу регіону, розвитку бізнесу, розвитку нас і всередині України, і на глобальному ринку, це було б величезною нашою перевагою.

- Як утворити кластер?

- Аналіз іноземного досвіду свідчить, що кластер не вдається створити за ініціативою зверху, його не можливо створити просто за наказом. Це безнадійно. Потрібно напрацьовувати спільну ідею, спільне бачення.

Щоб мати реалістичну відповідь на питання, чи знайдеться масив компаній, які скажуть, що готові об'єднуватися у кластер, треба іти до кожного директора компаній і пояснювати, які переваги дасть їм кластер.

У Відні, наприклад, діє медіа-кластер. Об'єдналися компанії, що задіяні на медіаринку. Створили загальний імідж: Відень - столиця медіаринку, і всі компанії отримали додану вартість. Дуже важливо продумати додану вартість від об'єднання. Якщо таку вдасться знайти, то кластер запрацює.

- Які переваги дає об'єднання в кластер на Заході?

- Є кластери, які об'єднують ведення бухгалтерії і отримують мінімізацію загальних видатків, є кластери, що зменшують ціни завдяки загальним закупам, є кластери, які мають спільний маркетинг, є кластери, які мають спільні навчальні заклади, є кластери, коли підприємства реалізують спільні проекти.

Для такого об'єднання нам потрібно значно змінити психологію бізнесменів. Типовий приклад - є компанія, яка займається створенням різного електронного устаткування, робить речі справді світового масштабу, але їм знадобилося два роки, щоб дійти висновку, що найкраще власний веб-сайт замовити компанії, яка займається цим професійно. Чи готові ми віддавати частину бізнесу комусь іншому, розуміючи, що він це робить суттєво краще, ніж роблю я? Це питання психології і рівня культурного розвитку компаній. Якщо такої готовності немає, то ніякий кластер не вийде. От у чому проблема.

- Влада міста демонструє зацікавленість у розвитку кластеру бізнес-послуг, ІТ. А що вона може зробити для цього?

- Власне розвиток інфраструктури у місті - побудова сучасного аеропорту, ремонт доріг, збільшення кількості привабливих місць відпочинку - були б дуже помічними для того, щоб ми могли привести сюди дуже серйозний бізнес. Йдеться про топ-гравців - Microsoft, ІВМ, Hewlett Packard тощо.
 
- Під час презентації Стратегії економічного розвитку Львова зазначалося про потребу створення місцевої агенції з залучення інвестицій. Ви поділяєте цю ідею?


- Мені вбачається корисною ідея технопарків. Успіх технопарків залежить від того, як їх розвивати. Я був у кількох технопарках у США і бачив, наскільки це складна річ.

Щодо інвестиційної агенції, то це робота для екстрафахівців. Тут не може бути дилетанства. Вдалим маркетингом професіоналізму не заміниш. Якщо вдасться залучити таких фахівців, то успіх буде гарантований і без маркетингу.

- На яку нішу претендують львівські спеціалісти на глобальному ринку?

- Щоб визначити, де наше місце на глобальному ринку, треба визначити, у чому наша головна відмінність, яку можна підсилити. Це - наш інтелект. Ми маємо людей висококультурних, вихованих і освічених, які можуть спокійно представляти цінність на глобальному ринку. Цього не треба боятися, нам треба це рекламувати. Індійські компанії беруть масовістю, а ми - кваліфікацією працівників. Ми є дуже фаховими, розумними інженерами, які можуть зробити проект від початку до кінця. Це, насправді, величезна рідкість сьогодні, і таких спеціалістів потребує глобальний ринок.

Важливо, щоб ми могли вийти на східноєвропейський рівень зарплат, коли один програміст за рік заробляє для компанії 250 тис. євро, як у Чехії.

- Ви зазначаєте про людський потенціал, який має наше місто. Чи самодостатні кадри Ви отримуєте від вищих навчальних закладів?

- Сьогодні рівень випускників вищих навчальних закладів не відповідає глобальному рівню конкуренції, який є. Ми потребуємо кращої освіти, більш фундаментальної, більш сучасної, і ми потребуємо узгодження між освітою і бізнесом тих потреб, які є в нас.

Тому дуже активно працюємо з університетами, щоб змінити ситуацію. Обґрунтовуємо введення нових спеціальностей, які нам потрібні, представники багатьох компаній читають лекції в університетах. Я, наприклад, читаю лекції у «Львівській Політехніці» з програмної інженерії, того, що мене цікавить.

Хочу зазначити, що проблеми, які є, - це не зовсім проблеми кожного окремого вищого навчального закладу. У нас загалом надто легко дістається вища освіта. Викладачі стали заручниками плати від студентів. Це приводить до того, що навіть діти талановиті розслабляються і не вчаться достатньо. Потрібно підвищувати вимоги до студентів, не боятися виганяти тих, хто не вчиться, щоб за п'ять років отримувати гарний результат. У цьому сенсі дуже важливі реформи, які започатковує міністр освіти Іван Вакарчук.
(інтерв'ю 2010 року - http://www.zaxid.net/article/42254/)

А також є цікава стаття старшого і молодшого Скрипників про зовнішнє тестування
http://life.pravda.com.ua/columns/4ac224b0176e1/

 Також можна переглянути відео-інтерв'ю  та відео-лекцію  IT-projects for small and medium business: problems, solutions and challenges of Ukraine

Немає коментарів:

Дописати коментар